Усе починається з простого аркуша паперу. Варто взяти ножиці - і з-під рук народжується візерунок, де світло й тінь переплітаються у вічному танці. Так із білого порожнього простору постає історія - така ж тендітна й глибока, як саме життя. Це і є українська витинанка - одне з найдушевніших народних мистецтв, яке пережило століття і нині отримує нове дихання. Про красу й сенси цієї техніки художниця Марія Зенькова розповіла в розмові з Людмилою Пилип у програмі «На хвилях Дніпра» Латвійського радіо 4.

 «Витинанки - це мистецтво паперу, яке в Україні прижилося ще з XVII століття. Воно проходило шлях від розквіту до занепаду - і тепер знову відроджується як сучасний вид мистецтва», - зазначає Марія.

Її знайомство з технікою розпочалося під час навчання в художній академії. «Ми зробили серію робіт і навіть виставку. Це був 2009 рік - моя перша професійна виставка витинанок», - згадує мисткиня.



Українці здавна прагнули створити навколо себе затишок і красу. Перші витинанки з’явилися, коли в Україну потрапив дешевший обгортковий папір - із нього вирізали прикраси для осель. Їх розміщували на вікнах, біля ікон, на колисках немовлят - як обереги, що мали захищати дім і дитину.

З XV по XIX століття витинанка побутувала по всій Україні - на Поділлі, Прикарпатті, Подніпров’ї. У кожному регіоні вона мала свої риси: від дрібних орнаментів до великих паперових «гобеленів». Згодом традицію витіснили шпалери й фабричний декор, але в другій половині ХХ століття митці знову відкрили її — вже як повноцінне художнє мистецтво.

 

Від орнаменту до сучасності

Сьогодні витинанка виходить за межі народної традиції - її мотиви з’являються у моді, дизайні, інтер’єрах, арт-об’єктах.
«Я робила витинанки по два-три метри для оформлення інтер’єрів. Це виглядає ефектно: ніби просвіт, орнамент світла. Така робота наповнює простір диханням традиції», - розповідає Марія.

У техніці збереглися ті самі інструменти - ножиці, скальпель і папір, - але можливості стали безмежними. Є симетричні витинанки, знайомі кожному ще з дитинства, і несиметричні - професійні, монументальні, як у метра цього мистецтва Миколи Таліженка. Є навіть «вириванка» - коли папір рвуть пальцями. «Вона самобутня, жива, майже прадавня. І дуже корисна дітям — розвиває моторику, вчить терпінню й увазі», - каже художниця.

Для Марії витинанка - не лише творчість, а й терапія. «У 2015 році я проводила майстер-класи для військових, які повернулися з АТО. Коли вони починали вирізати — заспокоювалися. Це діяло як медитація».

Сьогодні мисткиня проводить майстер-класи в Українському домі в Ризі. Особливо перед Різдвом - коли вирізають ангелів і зірки. «Для мене це різдвяна техніка. Хочу показати дітям, що витинанка — це не просто сніжинка, а частинка нашої культури».

 

Папір, що лікує й надихає

Марія Зенькова наголошує, що витинанка - декоративно-прикладне мистецтво, близьке до графіки й гравюри. «Ми звикли бачити портрет у тривимірності, а витинанка - це площина, де головну роль відіграє просвіт, світло між вирізами».

Найкраще вдаються профільні портрети або орнаментальні мотиви. А процес нерідко приносить і усмішки: «Бували кумедні ситуації. Людина складала аркуш, вирізала, а потім розгортала - і бачила, що в центрі все подвоїлося. Хотіла зробити подарунок мамі, а вийшов дуже «повний» портрет».

Сьогодні митці експериментують із масштабами й матеріалами — навіть створюють витинанки з металу. Проте суть залишається тією ж: світло, що проходить крізь вирізи, створює відчуття гармонії.

Водночас у сучасних роботах відчутне повернення до народних символів: орнаментів вишивки, знаків родинного тепла, оберегів.

{module widgetid="4" id="media" action="galleryitem" galleryid="1507" layoutid="49" layout="singlegallery" static=""}

 

Витинанка як музика дитинства

Одним із найцікавіших проєктів Марії стала співпраця з музиканткою Дарією Лелеко. Разом вони створюють збірку колискових українською та латвійською мовами.
«Дарія записала тринадцять пісень, а я робила ілюстрації у техніці витинанки. Вона найкраще передає відчуття дитинства, домашнього тепла, світла», -— розповідає художниця.

У книжці, яку ще готують до друку, з’являтимуться QR-коди, щоб можна було одночасно читати й слухати пісні. Через усі композиції проходить образ кота - символ затишку й лагідності, який став своєрідним талісманом колекції.

Повернення до світла

«Витинанка - це завжди повернення в дитинство, до мами, до світла у вікні», - каже Марія Зенькова.

І справді, у кожному вирізі - рух ножиць, що відтинають усе зайве, залишаючи лише сутність. Це мистецтво вчить бачити красу в тіні, чути музику тиші й творити світло навіть із найтоншого листка паперу.